Цікаво про українську мову


Історія однієї суперечки англійця, німця, італійця та українця 

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого потяга “Львів-Відень” їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну. 
Почав англієць: “Англія — це країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли цілим світом. Англійська мова — мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй належить світове майбутнє”. 
“Ніколи! — гордо заявив німець. — Німецька — мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення”. 
Італієць усміхнувся і тихо промовив: “Панове, ви не маєте рації. Італійська — це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі”. 
Українець довго думав, нарешті промовив: “Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім гірко розчаровувався. 
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що українська — мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес світу — Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, Франко вважав українську... 
Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової літери?” “Ні”. “Ні”. “Ні. Це неможливо!” — відповіли англієць, німець й італієць. 
“Вашими мовами це неможливо, а українською — зовсім просто. Назвіть якусь літеру!” — звернувся Костів до німця. 
“Нехай це буде літера “П”, — відповів той. 
“Добре. Оповідання називатиметься “Перший поцілунок”: 

“Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати”.

У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно поміж інших мов світу. 
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. “Ну, а коли б я назвав іншу літеру? — заявив він — Скажімо, літеру “С?”. — “Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на “С” і передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати: 

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад. 


“Геніально! Незрівнянно!” — вигукнули англієць та італієць. 
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби. 

Та на додачу від бабусі Явдохи Зуїхи:

Здійснились задуми Зуїхи. Здавна залишені записи зацвіли, зблиснули зірчасто, зігріли зараз.
Матеріал з http://sint.if.ua/blog/igor/ukrayinska-mova.html та

Громова Н. Явдоха Зуїха наспівала 1008 пісень[Електронний ресурс]/Наталя Громова, донька Гната Танцюри // Газета по-українські. - 2010. - 12 квітня (№ 993). - Електронні текстові та фото данні. - Режим доступу: http://gazeta.ua/post/330734, рубрика "Історія", вільний доступ. - Укр. мовою. - Перевірено: 22.07.2011.


Зранку здалеку затишно зазорили, заясніли, заіскрились запорошені завіями, закидані заметами, засніжені зимові Зятківці.

— Здрастуй, знайома земле! Здрастуй знана, знаменита Зуїхо — зоре-зірнице!

Зятківчани звично згадували. Заговорила, задивилась, замріялась, зітхнула-затихла. Зворушливо заплакала-заридала, затужила, знедолена замислилась, задумливо здивувалась, змалку з задоволенням заспівала, зненацька зраділа, залюбки засміялась — звеселилась, зачарувала.

Замолоду знемагала зранена, зазнала знущань, злиднів, зла. Згасала, завмирала, здригалась, замовкала, заклякла. Згинали, залякували. Зуміла знайти зусилля зостатися, здолати, звестися, зійти золотосяйною зорею.

Завбачливо здогадлива здібна Зуїха заздалегідь збагнула зазвичай зрозуміла значення засіяних золотих зерен. З захопленням згадувала забуте, знаходила заховане, загублене, зберегла зразки замовлянь, забавлянок, закличок, заколисанок, забагато змістовних загадок, звуконаслідувань, здебільшого звучних заспівів.

Юрій Кругляк БУКВА «ЕМ»
Мавпенятко мовить: — Мамо,
Масла, моркви, маку мало!
Миска, мамочко, мілка —
Мало містить молока.


Comments