Сценарії

заходів присвячених трагедії, яка сталась на 

Чорнобильській атомній електростанції

“А думка людська пам'ятатиме вас" 
(для студентської молоді)
"Земля - наш дім"
(для дітей початкових класів)
Чорнобиль немає минулого
(Автор: Савіцька Людмила Василівна, учитель
психології, Кременецький ліцей імені У.Самчука

“А ДУМКА ЛЮДСЬКА ПАМ’ЯТАТИМЕ ВАС”

(вечір пам’яті учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ) 

наук. співроб. Національного музею “Чорнобиль”
А. Середенко

Ведуча:

Напередодні 26 квітня 1986 року сонце сіло за обрій, як завжди, освітивши згасаючими променями ажурні вишки електромереж, дахи будинків міста Прип’ять та високо випростану в небо руку-трубу четвертого енергоблоку. Працівники станції, які тоді заступали на робочу зміну, мешканці атомного міста, уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа

Студентка:

ЦЕНОЮ СМЕРТИ

Памяти пожарных и смены № 5

Взметнулся в небо столб огня,
И взрыв разбрызгал блока глыбу.
Застыла в ужасе Земля,
Бедой поднятая на дыбу.
Огонь и мрак — невидим враг.
До смерти шаг — потом бессмертье.
Ни перестрелок, ни атак,
Но жить лишь так — ценою смерти!
Пожарники идут на рать,
Моих товарищей когорта!
Вы знали: надо умирать
И стали сталью зкстра-сорта.
Разворотил нам душу взрыв.
Суровы Припяти плацдармы.
На линии судеб — обрыв…

Но жертвы наши — нет, не даром!

Ведуча:

Вибух четвертого реактора на ЧАЕС міг би стати останнім днем для України, якби у вогнище палаючого ядерного кратера не кинулися прип’ятські пожежні і нічна зміна станції, жертвуючи собою, щоб скувати масштаби катастрофи. Через кілька годин їх спалених радіацією, замінять інші. А потім лік тих, які замінятимуть, піде вже на тисячі. На десятки тисяч. Аж поки вони не вгамують шал катастрофи. I буде ім’я їм, не знане досі у світі – ліквідатори. I буде визнано, що мужність їх не мала прецеденту.

Студентка:

Безумство хоробрих – вогонь на вогонь,
I полум’я серця, і вітер долонь,
Де подвиг і подих в єдине злились.
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих – життя за життя,
Щоб тільки лишилися мати й дитя.
Не всі виживають, та житиме світ —
I спів материнства, і день-первоцвіт.
А думка людська пам'ятатиме вас,
А пам'ять людська повертатиме вас.
Безумство хоробрих – де вічність і мить,
Де згасли для вас і життя і блакить.
Де зір не патьмарить скорбота земна,
Де нам, як набат, імена, імена…

Студентка:

Вибух реактора на Чорнобильській АЕС потряс Україну і сколихнув планету. Та у перші хвилини, поки світ не відчув, що сталося, українські пожежники, забувши, що вони тільки смертні люди, а не безсмертні боги, тамували шалений вогонь довкола двох сотень тон ядерного палива, яке містилось у розірваному череві енергоблока. Воно будь-якої миті могло бути викинуте в довкілля і розпорошене, посилити масштаби трагедії. Земля була тільки на один крок від того, щоб катастрофа стала реально вселенською, бо тоді фізично могла б досягти важким ударом десятки мільйонів мешканців північної півкулі Землі. I наші звичайні пожежники, прості прип’ятські хлопці, приборкавши вогонь пекла, пішли у вічність, їхні імена тепер укарбовані в історію Землі та пам’ять землян. Вічного визнання людства удостоєний технічний персонал атомної станції, який був у ту ніч на вахті і який одразу ж включився в погамування катастрофи, стримавши ії розростання.Ведуча:
А потім ще довгі місяці ліквідатори одягатимуть маски й респіратори, які нікого з них так і не захистять від удару радіації, і мовчки та жертовно ітимуть на війну з ворогом, який не знає ні жалю, ні милості. I, перш ніж упасти потятими в бою, виконають призначене їм долею-не дадуть розростися біді.

Студентка:

РЕКВИЕМ

Памяти товарищей, ставших жертвами аварии на Чернобьільской АЭС

Как тревожен закат! Как печальна земля!
На могилах ребят
Не шумят тополя —
На могилах холодный суровый гранит.
Справа лес подмосковный уныло стоит.
Это наша беда,
А не наша вина!
Нашу боль не залечит и время.
А над Митинским полем кричит тишина:
“Здесь зарыто могучее племя!”
Перед памятью павших,
Перед совестью нашей,
Перед этой землей мы честны.
Нам весь век будут сниться
По усталым больницам
В респираторах лица
Невеселые сны…
На могильной плите
Алой кровью — цветок.
Был в сплошной темноте
Враг незрим и жесток.
Две шеренги застыли — 
Не движется строй. 
Вы такими и были, 
Так и приняли бой.
…Перед памятью павших,
Перед совестью нашей,
Перед этой землей мы честны.
Нам весь век будут сниться
По усталым больницам
В респираторах лица
Невеселые сны…


Ведуча:

Суворий екзамен витримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерство оборони, Міністерства внутрішніх справ.
Чорнобиль… Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам’ять, і це наш нестерпний біль.

Перша студентка:

Це все було, було, було…
Немає в Києві дітей, до осені не буде,
I ждуть з Чорнобиля вістей на грані стресу люди.
Тривожно світиться блакить над стихлими домами, 
I Лавра небо лебедить святими куполами.

Все це було, було, було…

Друга студентка:

Народ не спить. Часинки не дрімає
Тут мов на фронті: лаконічність дій,
I права помилятися – немає,
Коли народ лишається в біді!
Прилетіли птиці навесні, натомили у польоті крила.
Знову чути щебет і пісні, і тривоги стримати несила.
Чи безпечні пущі і ліси,
Чи немає для життя загрози?
Слухаю пташині голоси, а на очі напливають сльози.

Перша студентка:

Латка лісу вигоріла бура,
Мертве листя, висохла трава,
А навколо грає зелень буйна, 
Дивом уціліла і жива.
Чути птиць із непроглядних нетрів.
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів 
3 центром на Чорнобильській АЕС.

Друга студентка:


В порожніх селах вітер квилить,
Тополі гне і лози хилить,
Гірчать на сонці полини,
Ростуть в городах бур'яни.
Важкі чорноземи родючі,
Дощами зрідка кроплять тучі, 
3 річок веселки воду п'ють,
I страшно яблуні цвітуть.


Студентка:

Подій могло не буть цієї ночі,
А скільки сили віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був неточний,
За те, що хтось у чомусь поспішив.
Чорнобиль – тільки лиш маленька віха
Загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку
Й можливо, в нім майбутнього сліди.

Студентка:

Тільки згодом, по збігові років та пришестям на українську землю благої вісті – правди, ми всі відчули, що тоді відбулося з нами, що є нині та що може бути пізніше. У рік вісімнадцятий від часу катастрофи сам атомний попіл спонукає кожного з нас замислитися над тим, якого удару зазнали насамперед наша отча земля – Україна і людям, яким випало жити на її теренах. Три з половиною мільйони українських громадян, уражених радіацією. Майже півтора мільйона з них – діти. Це можна порівняти хіба що з жертвами нещадної світової війни. Але ж ми зазнали цього на мирному полі.

Студентка:

Людство прагне Всесвіт осягнути
I себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути”?
Страшно над планетою висить.
На Землі у домі вселюдському,
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо, люди, обережні в ньому.
Іншого житла у нас нема.
За днями дні мина повільно рік,
За днями дні – другого немає.
Нехай же лихо наше просинає,
I в світі не повториться вовік.
Хай стане світ міцнішим у стократ,
Хай над землею небо чисте буде,
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!

Студентка:

Нині, оглядаючи минуле з позиції наступних років, не можемо не бачити, що катастрофа на ЧАЕС завдала Україні незагойної рани, з якою їй доведеться жити упродовж довгої історії. Уже постраждали мільйони уражених радіацією людей, десятки тисяч із них пішли з життя через хвороби, заподіяні або спричинені її присутністю на нашій землі.

Студентка:

Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження. 2044 квадратних кілометри. А з деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, – і всі 2600 квадратних кілометрів. Від кого відчуженою? Від своєї землі, від свого народу, від своєї історії? Та як не змушені ми були б страшними обставинами назвати цю землю – вона наша. Вона реально існує. Живе з нами і житиме, допоки житимемо ми. Разом зі своїм саркофагом у центрі- своєрідною пірамідою технологічним і моральним хибам XX століття.

Пропонується запросити поета, життя та творчість якого пов’язана з Поліссям.

Надати слово поету.

Пропонується запросити на вечір учасника ліквідації наслідків аварі на ЧАЕС.

Надати слово учаснику ЛНА для розповіді про його роботу по ліквідації наслідків аварії.

Після розповіді студенти та гості можуть задавати запитання які їх цікавлять.
Comments